Про себе

   Я, Тарасюк Роман Леонідович, учитель історії Навчально - виховного комплексу "Загальноосвітня школа І - ІІІ ступеня - дитячий садок" с.Заброди, Ратнівського району, Волинської області.

  Моя педагогічна діяльність розпочалась у 2007 році. З того часу всі мої успіхи та невдачі пов’язані зі школою. Не можу уявити свого життя без яскравих вогників в дитячих очах.

Per aspera ad astra – твердить вислів на латині, а українською - крізь терни до зірок, і справді, важко не погодитись, чи можливий успіх без важкої праці? Для себе я все вирішив.  Саме ці слова вважаю головною змістовою лінією, що проходить через мою педагогічну діяльність. 

Робота вчителя – це безмежне поле, на якому потрібно важко та наполегливо працювати, терпіти, чекати. Щодня пошук, щодня несподіванки, то прикрі, то кумедні, щодня – відкриття, які неможливі без натхнення. Часом думаєш – досить… Але є в нашій роботі щасливі й радісні моменти заради яких хочеться працювати, вдосконалюватися, і тоді схаменешся – все недаремно! І знову починаєш спочатку…
   Перший свій урок провів я у стінах НВК "ЗОШ І - ІІІ ступеня  - дитячий садок" с.Річиця. Емоції переповнювали, хоча не розумів ще наскільки важка і відповідальна робота вчителя, але бажання повернутись у клас було нестримне. Час не стояв на місці,з'являлись нові виклики:участь в конкурсах,видавництво шкільної історичної газети "Дзвін історії", класне керівництво, робота на посаді заступника директора з виховної роботи, на сьогоднішній день - керівництво навчальним закладом, та навчання історії учнів не полишав і не полишаю.

   На уроках навчаю дітей цінувати свою працю, виконуючи її якнайкраще. Користуючись сучасними технологіями,  виявляю і розвиваю творчий потенціал, створюю умови для самоактуалізації особистості, задоволення її духовних потреб,  формую предметну компетентність та розвиваю креативність особистості школярів.

     Моя мета – виховувати креативну особистість; усвідомлюю завдання, яке ставить сьогодення, - «зробити» учня самостійною, відповідальною, стійкою до життєвих випробувань, конкурентоздатною на ринку праці особистістю.

     Моя робота – улюблений спосіб пізнання,  спілкування та самовираження. Мої  учні – однодумці, що довірили мені частку своєї долі. Всім цим  намагаюся розпоряджатися мудро й тільки в цій роботі бачу себе. Не уявляю, як можна жити, не бачачи ясних дитячих очей, щирих усмішок, без радості  перших успіхів.

     Це – моє покликання.